Качура Яків Дем’янович (28 жовтня (9 листопада) 1897—1943) — український письменник.

Народився 28 жовтня (за н. ст. — 9 листопада) 1897 року в с. Юрківка, тепер Тульчинського району Вінницької області. Загинув в жовтні 1943 р. у німецькому концтаборі в Донбасі.

Учасник 1-ї світової і Великої Вітчизняної воєн. У 1918 — 1922 рр. учителював. Закінчив 1925 року Київський інститут народної освіти.

Друкувався з 1923 р. Належав до Спілки селянських письменників «Плуг», Всеукраїнської спілки пролетарських письменників.

Окремими виданнями вийшли оповідання «Дві сили», «Історія одного колективу» (обидва — 1925), збірки оповідань «Без хліба» (1927), «Похорон» (1929) та ін. В романі «Чад» (1929) освітлено події 1-ї світової і громадянської воєн. Сільським трудівникам, донецьким шахтарям і металургам присвятив роман «Ольга» (1931). В повісті «Іван Богун» (1940) показав боротьбу українського народу проти польської шляхти. У нарисах періоду Великої Вітчизняної війни відобразив епізоди фронтового життя, мужність, непохитну дружбу воїнів. У травні 1942 р. в боях під ст. Лозовою Харківської області потрапив у полон, загинув у німецькому концтаборі в Донбасі в жовтні 1943 р.

1977 р. у с. Юрківці Я. Качурі відкрито пам’ятник (скульптор — М. П. Ковтун).