cornflower_m про Роздобудько: Ґудзик [uk] (Современная проза) 31 08
Сподобалась книга, це дійсно "Ґудзик", тут суть у деталях.
Ось декілька цитат:
"Життя не має смаку, в чистому вигляді воно - як дистильована вода. Ми самі додаєм у нього солі, перцю чи цукру. Коли життя набуває смаку - серце болить сильніше."
""Завтра" - це сьогодні, яке не настало. Воно завжди за кілька кроків од "тепер". І тому - немає чого боятися."
"Люди, що не відчувають любові, рано чи пізно перетворюються на зомбі, на аморфне ніщо, вони незадоволені життям, хоч яким би воно не було."
Рекомендую усім читати! Ця книга варта вашої уваги!

ed_is_here про Роздобудько: Ґудзик [uk] (Современная проза) 19 12
Книга потрапила до моїх рук майже випадково. «Майже», тому що я все ж таки шукала щось почитати, і ці пошуки завели мене до університетської бібліотеки, де привітна жіночка, на моє прохання дати книжку нашого українського сучасника, із посмішкою на обличчі простягнула мені невеличку і доволі пошарпану книжечку Ірен Роздобудько «Ґудзик». «Почитай ось цю, вона легка і розважальна».
Ну що ж, пані, дозвольте мені з вами не погодитись. Сьогодні я закінчила читати цей роман і легким я його можу назвати лише з огляду читабельності – книга йде на одному диханні. Як «розважальну» я її не сприйняла, як взагалі людські страждання можна сприймати за розвагу?
Ця книга одночасно занадто глибока і занадто поверхнева. Тому, хочу сказати пару слів щодо головних героїв.
Ліза переді мною постає рибою, котра плаває на мілині. Я від щирого серця не розумію, що Денис у ній знайшов. Безперечно вона від природи була наділена шармом. Не має сумніву, що вона сильно любила свою доньку, вона справді жила нею, а коли та остаточно зникла із життя Лізи, то і життя втратило сенс. Як перед матір’ю, я кланяюсь перед нею, але ж це не вся її сутність.
Денис – людина із скаліченим життям, до того ж, він сам його скалічив, якщо можна так висловитись. Хоча тут постає таке питання: «Чи владна людина над Серцем?» Йому ж дійсно наказати неможливо. Денис намагався, але всі спроби пішли коту під хвіст. Парадоксально те, що він все життя шукав не саме кохання, а Лізу. Він не віддавав данину глибокому почуттю, а займався ідоловірством, хоча на вряд чи розумів це. Денис так сильно жадав кохання Лізи, брак якого, як він сам каже «викликав фантомні болі», що саме через цю «сліпоту», як на мене, він і втратив справжнє кохання, справжню жінку, яка обожнювала його.
Ліка – найдивовижніше і найчистіше створіння на сторінках «Ґудзика». Людиною її назвати не вистачає духу, адже людині не властиво бути ідеалом. Ліка, може, й не стовідсотково ідеальна, але з усіх персонажів книги до нього вона підійшла найближче. Ця дівчина готова дарувати своє тепло навколишньому світу, не вимагаючи нічого в обмін. Вона вірила, що в кожній людині живе доброта, а життя її кидало з берега до берега, намагаючись запевнити дівчинку в протилежному.
«…слова для Енжі важили так само мало, як і гроші. Вона довіряла відчуттям. Вона усміхнулася до мене. У цей момент мені здалося, що скупався під сонячним душем.» - це слова наймудрішого, на мій погляд, персонажа роману Джошуа Маклейна. Він присутній лише на 8 сторінках книжки, але кожне його слово хочеться цитувати:
«…у вашій країні я зробив багато дивних спостережень: чоловіки тут завжди вимагають офіри. Цього я ніколи не міг збагнути! Ви маєте дивовижно вродливих жінок, ба більше, вони жадають вас і схиляються перед вами, вони намагаються стояти в тіні й подавати вам рушника, незважаючи на те, що втомлюються і страждають не менше. З материнських рук ви переходите в руки своїх наречених, лишаючись вічними дітьми…»
Що мене ще вразило? Все в книжці було зовсім не так, як я собі уявляла – я не змогла передбачити ні однієї події.
Читайте. Насолоджуйтесь майстерністю українського слова!