Лю́тий-Люте́нко Іва́н Мака́рович (псевдо Іван Ґонта), (24 червня 1897, Капустянське лісництво біля с. Товмач Звенигородського повіту Київської губернії — 19 березня 1989, США). — військовий та громадський діяч, підприємець, меценат; старшина Запорізькій дивізії, повстанський отаман Холодного Яру (1919 — 1922); військові звання — сотник Армії УНР. Іван Макарович Лютий-Лютенко — народився 24 червня 1897 року в Капустянському лісництві коло с. Товмача, що на Звенигородщині. Закінчив чотирикласну земську школу, згодом курси Паршина в Москві. Потім закінчів 6 класів гімназії в Москві з відзнакою як найкращий студент з математики. Закінчив Омську школу прапорщиків. Учасник бойових дій на фронтах Першої світової війни. Старший унтер-офіцер 8-го Московського гренадерського полку. Лютневу революцію зустрів на посаді помічника командира 12-ї роти 290-го полку російської (царської) армії, що дислокувався в Черкасах. В 1918 році у складі Армії УНР брав участь у боях проти більшовиків, зокрема за станції Гребінка та Бобринська (нині ст. ім. Тараса Шевченка). За Директорії Лютий-Лютенко був призначений командиром 25-го Черкаського куреня, що дислокувався у Смілі. Служив у Запорізькій дивізії під командою Олександра Загродського, старшина 3-ї Запорозької дивізії (до літа 1919). З 1919 р. — в повстансько-партизанському русі. Спочатку очолив загін звенигородських повстанців, сформований Семеном Гризлом. В різні часи загін складався з 500 — 800 козаків та старшин. Отаман Холодного Яру. Співпрацював з отаманами Яблочком, Ларіоном Загороднім, Семеном Заболотним, Пилипом Хмарою, Чортом (Мелешком) та іншими отаманами Холодного Яру та Чорного Лісу Відповідно до деяких джерел, на нараді в с. Матвіївці наприкінці осені 1921 р. звенигородського отамана Ґонту (Лютого-Лютенка) було обрано Головним отаманом Холодного Яру (іншими джерелами не підтверджується). Можливо, Головним отаманом Холодного Яру він був короткий час і радше формально, оскільки відразу після обрання відійшов на Звенигородщину, а головні сили холодноярців під проводом Пилипа Хмари і Ларіона Загороднього провели окрему нараду, на якій вирішили пробитися на захід, до Польщі чи Румунії. Бойові дії продовжував до осені 1922 року, коли, внаслідом ряду спецоперацій проведених ЧК, більшість повстанських отаманів Півдня та Центру України було заарештовано чи вбито. В березні 1923 р. емігрував до Польщі (Західна Україна). Жив на Поліссі, в с. Іванцевичі, де заснував Український еміграційний комітет, який розгорнув активну діяльність: було створено український хор, самодіяльний театр, українська школа. В м. Володаві-Підляській очолив Союз українських кооперативів. У м. Холмі був директором Кооперативного Союзу. На цій та на попередній посаді виявив себе талановитим підприємцем та щедрим меценатом української справи. Під час Другої світової війни допомагав землякам — військовополоненим Червоної армії. Багато українців за його сприяння було звільнено з концтаборів. Олександр Лютий-Лютенко на могилі батька. Квітень 1989 року 4 червня 1942 року заарештований гестапівцями. Відбув півроку тюрми в м. Любліні (нині Польща). Після Другої Світової війни — жив у Мюнхені (Німеччина), згодом у м. Рабат (Марокко, 1951 — 1957). Пізніше переїздить до США. Автор книги «Вогонь з Холодного Яру» (Детройт, 1986). Меценат української справи. Помер у США 19 березня 1989 року. Похований на українському цвинтарі у місті Бавнд-Брук (США).