Петро Мірчук (псевдонім – Залізняк; 26 червня 1913, село Добрівляни, нині Стрийського району Львівської області) — український політичний діяч, історик, журналіст.

Біографія

Петро Мірчук народився в селі Добрівляни Стрийського повіту на Львівщині. В 1930-х роках навчався на юридичному факультеті Львівського університету.

Член Організації українських націоналістів. Брав участь у виданні «Бюлетня крайової екзекутиви ОУН на ЗУЗ», редагував періодичні націоналістичні видання «Молоде Село», «Наш світогляд». Був референтом Крайової екзекутиви ОУН.

У 1933—1939 роках декілька раз заарештовувався польською поліцією за участь у національному русі.

1939 року після розвалу польської держави емігрував до Праги, де продовжив навчання в Українському вільному університеті (1941).

У 1945—1946 роках очолював Центральний еміграційний союз українського студенства.

У 1948—1952 роках — член Проводу закордонних частин ОУН, співредактор низки націоналістичних видань.

Від 1950 року жив у США. Викладав у низці американських коледжів. 1969 року отримав звання доктора філософії Українського вільного університету в Мюнхені.

Сім’я

У Петра Мірчука було троє синів – Юрій, Роман та Ігор.

Праці

Коли горять ліси [б. м.]: Заграва, 1947. 86 с.
«Українська Повстанська Армія 1942—1952». Мюнхен, 1953. 319 с.
Акт відновлення Української Державности 30 червня 1941 року: (його ґенеза та політичне й історичне значення). – 2-е видання. Мюнхен, 1953. 64 с.
Трагічна перемога. Торонто: Ліга визволення України, 1954.
Під Покров Богородиці: свято УПА. Філядельфія, 1954. 32 с.
Українська визвольна справа і українська еміграція Торонто: Ліга визволення України, 1954. 79 с.
За чистоту позицій українського визвольного руху. Мюнхен – Лондон, 1955.
Зі святим Миколаєм у рідному краю: сценічна картина на 2 відслони. Вінніпеґ – Филаделфія: Мій приятель, 1955.
Від Другого до Четвертого Універсалу. Торонто: Ліґа визволення України, 1955. 71 с.
У німецьких млинах смерти: спомини з побуту в німецьких тюрмах і концлагерах 1941-1945. Нью-Йорк – Лондон: Український Союз Політичних В’язнів, 1957. 236 с.
Українсько-московська війна (1917-1919). 1957.
На історії закруті. Торонто: Ліґа визволення України,1959. 72 с.
Микола Міхновський. Апостол української державності. Філадельфія, 1960.
Степан Бандера. Символ революційної безкомпромісовості. Нью-Йорк - Торонто, 1961.
«В революційному змагу». 1964.
Українська державність 1917-1920. Філадельфія, 1967. 400 с.
«Нарис історії Організації Українських Націоналістів» (1968).
Роман Шухевич (Ґенерал Тарас Чупринка): командир армії безсмертних. Нью-Йорк, 1970.
Коліївщина. Гайдамацьке повстання 1768 р. // Бібліотека Українознавства, ч. 41. Наукове Товариство ім. Тараса Шевченка. New York 1973.
In the German mills of death, 1941-1945. New York: Vantage Press, 1976. 217 p.
Зустрічі й розмови в Ізраїлю (Чи українці "традиційні антисеміти"). Нью-Йорк – Торонто – Лондон: Союз Українських Політв'язнів, 1982.
Революційний змаг за УССД: хто такі «бандерівці», «мельниківці», «двійкарі». Т. 1. Нью-Йорк – Торонто – Лондон: Союз Українських Політв’язнів, 1985. 222 с.
Євген Коновалець. Львів, 1990.
Українська Повстанська Армія (1942-1952): Документи і матеріали. – Львів: Основа, 1991.
Against the invaders. Taras Chuprynka – Roman Shuhevych. Commander-in-Chief of the UPA. New York, 1997.

Источник