Книжная полка пользователя hnatt

Лескив: Перша криївка (Екскурс в нашу юність) [uk] (Биографии и Мемуары) 06 03
Враження від книги: http://hkhm.blogspot.com/2013/02/bohdan-leskiv-persha-kryiivka.html

Ольжич: Дух руїни. По сторінках історії [uk] (Публицистика) 11 09
Найідейніше українське видавництво «Смолоскип» видало окремою брошурою статтю Олега Ольжича «Дух Руїни. Сторінками історії». Власне сама стаття настільки невелика, що доцільніше буде відправити читача самому ознайомитись із нею, ніж описувати свої враження. Але все ж.
Зустрічаючи відгуки та посилання на цю публікацію провідника ОУН та невільного учасника трагічних подій розколу організації, я очікував прочитати тут більше роздумів на тему міжусобиць в ОУН та бачення тих подій автором. Натомість же на читача обрушується потік дат, імен та подій з української та доукраїнської історії, починаючи зі смерті Ярослава Мудрого в 1054 році. Мені, як неісторику і людині, яка взагалі слабо орієнтується в історії до 20-го ст., важко давалось це полотно з незнайомих та напівзнайомих імен. І лиш по кількох сторінках я збагнув, що не важливо, наскільки впізнавані ті імена, а важливо те, що це — історія безперервних міжусобиць та братовбивтсв, коли навіть перед лицем ворога національні сили гризлись між собою замість того, щоб об’єднатись заради спільної мети. І вічно звитяга українських вояків зводилась нанівець нездарністю лідерів.
Цією статтею Олег Ольжич хотів застерегти українських націоналістів від повторення старих помилок. На жаль, це йому не вдалося.
Смолоскип публікує цю статтю 2008 року — коли стає очевидно, що результати «помаранчевої революції» змарновані гризнею її лідерів, і у передмові подається аналіз цих подій. Зараз, коли знову назріває революційна ситуація, тема набуває нової актуальності (втім, навряд чи вона колись її втрачала чи втратить) і проукраїнські сили, яким вдасться вирватись до влади, не повинні наступити на ті ж самі одвічні граблі. Ми повинні прагнути до кращого і не втрачати віри у свій народ, беручи приклад з Олега Ольжича, який висловлює надію, що колись дух руїни буде подолано (а дух покращення — досягнуто, — пробачте, напросилось).
Вся суть статті — у її двох останніх абзацах. Їх цитує у передмові брошури голова «Смолоскипа» Осип Зінкевич, процитую і я:
« Вся історія України — це боротьба двох сил: конструктивної, що скупчує українську потугу, і руїнної, що розпорошує її у взаємному самопожиранні та несе розбиття і розклад, а вслід за цим завжди йшло панування чужинців над Україною.
У цій вічній боротьбі творчого будуючого духа зі стихією степу й руїни віримо твердо, що творчий дух переможе хаос і розклад, звідки б цей не походив і як не проявлявся. Бо інакше не було б смислу в нашому житті і змаганні»
Також у брошурі міститься стаття Івана Дзюби «Українські усобиці як феномен світової історії», де він, у тому ж ключі, що і Ольжич, але більш детально, аналізує події та віяння 19-20 століть, окремо зупиняючись на аналізі ідей Михайла Драгоманова та Юрія Липи, а також дає читачам список подальшого читання на цю тему.
На жаль, у брошурі вміщено не повний текст статті, а скорочений варіант. У цьому ж вигляді, якщо не брати до уваги незначних стилістичних правок та виправлення кількох опечаток, статтю розміщено й у виданні вибраних творів Олега Ольжича 2009-го року цього ж видавництва.
Більше тут: hkhm.blogspot.com/2012/09/blog-post.html

Бульба-Боровець: Армія без держави [uk] (История, Биографии и Мемуары, О войне) 01 09
cat2, snovaya, "не читал, но осуждаю"? В этих мемуарах подробно описывается борьба на два фронта с советами и нацистами. Украинская полиция работала под прикрытием с расчётом на продолжение освободительной борьбы и сголосились они в полицию только для того, чтоб предотвратить расстрелы мирного населения. Бандеровский "Акт ..." не признается автором именно потому, что он кроме того, что перечеркивал результаты освободительной борьбы 1917-1921 гг и деятельности правительства УНР в изгнании, так еще и содержил строки типа "слава нашему великому фюреру".
С фашистами вам не сюда. Бульба-Боровец был очень даже демократом, а его Полесская Сечь и вообще не служила никакой партии, а только правительству УНР

Бердник: Чаша Амріти [uk] (Фэнтези) 25 08
Один з найвідоміших творів Олеся Бердника — роман «Чаша Амріти» — розповідає про людину, яка, погрузши в щоденній рутині, зрештою віднаходить сенс життя у служінні іншим. У виразних персонажах ми впізнаємо своє оточення: у приземлених та негативних — можливо себе та тих, чию компанію розділяємо неохоче, у позитивних — якими ми повинні бути самі та кого хочемо бачити навколо себе. Роман сповнений філософських роздумів про життя, Всесвіт та людську несправедливість. Це загальна риса творів Олеся Бердника. Але його філософія — це не кабінетна професорська наука, а проста мудрість хлібороба чи пастуха, нерозривно пов’язаного з природою.
Дія роману починається в час Другої Світової війни і розгортається через кілька десятиліть потому. Український солдат совєтської армії Михайло Сагайдак у німецькому полоні знайомиться з американським льотчиком Гаррі Соуном та індусом Свамі Рішідевою. Образ Свамі майже містичний — він володіє майстерністю йогів, зокрема навчився довго обходитись без їжі, спілкуватись на відстані зі своїм учителем, а також загалом дуже мудра та освічена людина, знає багато мов, серед них і українську. Можна припустити, що прототипом цього персонажу став Свамі Вівекананда, який сприяв популяризації ідей індуїзму на Заході, головний учень індуїстського святого Рамакрішни, що жив у 19-му столітті, або ж інший, непрямий учень Рамакрішни Свамі Прабхавананда, автор книги «Духовний спадок Індії», який підходить на роль прототипа і по часу, в який він жив. Усі вони, як і герой твору Бердника, проповідували служіння ближньому як суть всіх світових релігій та найвище призначення людини. Вміння Свамі Рішідеви, поряд із мужністю та рішучістю друзів, допомагають їм втекти, але він свято виконує заповідь учителя — не використовувати ці вміння заради власної вигоди, тож і з товаришів бере клятву надалі присвятити своє врятоване життя служінню людям.
Більше тут: http://hkhm.blogspot.com/2012/08/blog-post_17.html

Грицяк: Історія Норильського повстання [uk] (Биографии и Мемуары, Антисоветская литература) 01 08
Книга про те, як сильна людина навіть серед найлютішого свавілля та несправедливості може зберегти свою гідність та заявити про своє право на життя.
Щоб не бути голослівним, опишу загальну картину цієї історії. Громадян савєцкого саюза, незалежно від їх трудових та військових заслуг перед державою, які допустили хоч тінь сумніву у їх лояльності до режиму, або навіть просто так, бо потрібно виконувати план по арештах «ворогів народу», арештовували, і на закритих судах, часом навіть без присутності самих підсудних, засуджували до каторжних робіт. Якщо йшлося про набір контингенту «шарашок», тобто наукових бюро тюремного типу, то у планах вказувалась навіть спеціальність «ворогів», наприклад: цього місяця забезпечити 10 інженерів, 5 архітекторів, 6 фізиків. І забезпечують. Спершу в розхід ідуть безпартійні (ці ж бо точно мають зуб на товариша Сталіна і Партію), а потім вже ті хто не так глянув на директора чи політпрацівника, чи був помічений у церкві, тощо. Про це можна прочитати зокрема у автобіографічному романі Григорія Клімова «Песнь Победителя». Та й багато де, мабуть, можна, але я не досліджував це питання глибше. Таким чином держава вбивала двох зайців одним пострілом: по-перше, забезпечувала себе дармовою робочою силою для освоєння тундри та будівництва заводів-пароходів, і по-друге, тримала у страхові населення, щоб вони й подумати боялись погано про сталіна чи союз. В таборах в’язнів тримають за скотину: годують рівно так, щоб ті могли працювати по 12 годин на добу, спонтанно розстрілюють — просто так: тра-та-та з кулемета по натовпу в’язнів, 10 вбитих, 20 поранених; що вже й казати про тих, хто дав привід себе розстріляти — захворів чи відмовився виконувати непосильну роботу, — такі-то вже точно знали, за що отримують кулю. Слід зазначити, що кримінальним в’язням, «уркам» чи «блатним», жилося краще, бо вони могли співпрацювати з начальством: їм віддавали на побиття «політичних», вони стежили за катівським порядком на зоні, і за це отримували привілеї.
І от, в цих нелюдських умовах, в цьому пеклі на землі, знаходяться люди, які вирішують повстати проти такого ладу. При чому не збройним шляхом, а шляхом мирного протесту та дипломатії! Вони відмовляються працювати, доки до них не викличуть комісію з Москви.
Тут може здатись, що це чергова дурість з розряду: Сталін-бо насправді добрий, а то все що твориться — це «перегибы на местах», от він-то дізнається, він відновить справедливість! Не дивно, що люди іноді справді так думали (і зараз багато хто так думає), бо їм вбивали в голову, що Сталін — це Господь Бог, і вони щиро вірили, навіть живучи в страшному царстві абсурду, що бог не може бути поганим. Але не в цьому випадку. Я гадаю, Євген Степанович Грицяк та інші керівники повстання знали, що їхні дії розсудить історія, і що на них буде звернено погляди всього світу. Вони повинні були довести свою цивілізованість та несправедливість совецького режиму, а не взайве підтвердити прислів’я «народ має таку владу, на яку заслуговує». Нехай вічно темна Московія й заслужила чергову криваву тиранію, але Україна, Білорусія, Литва?.. Втім, можливо вони й не замислювались про звернені на них очі та свої постаті в історії, а чинили так, як підказувала європейська свідомість?
Отже вони не чекали, що московська комісія, почувши про умови в таборах, одразу покарає місцеву адміністрацію та відновить справедливість.
Але якби в’язні підняли збройне повстання, на них натравили б регулярну армію, яку і на звичайних громадян не цурались кидати, що вже казати про безправних в’язнів. Їх би, за висловом Сталіна (чи не Сталіна, але він точно виражає суть його Zerg rush тактики), «закидали трупами» і зробили б з цього чергову перемогу над ворогами «селянсько-робітничої» влади. В’язні не могли розмовляти мовою сили з азіатською ордою, для якої ця мова — рідна. Але совєтський союз, ця тюрма народів, грався у демократичну країну, підписував конвенції про права людини та рішення ООН, тому варто було скористатися з цього та підіграти владі, щоб побачити, чи можна хоч якусь користь отримати з цієї гри.
І користь безумовно була. Стався прецедент, який показав, що не весь народ — бидло, що не весь народ заслуговує на тиранію брехні та нелюдської жорстокості. Тут процитую заключні абзаци спогадів, тому що вони як ніщо інше доводять важливість цього повстання:
В 1958 році представник Івано-Франківського КДБ чекіст П’ястолов якось запропонував мені:
— Давайте поговоримо про Норильськ.
На моє зауваження, що то «діла давно минулих днів», П’ястолов відповів:
— Так, це вже давно було й на Норильськ можна було б махнути рукою, якби ним не заразилася воля.
Ось така логіка гебістів: для них зростання демократичних настроїв у суспільстві — це тюремний бунт.
Звідси: http://hkhm.blogspot.com/2012/07/blog-post.html (на сторінці також зібрання посилань про Євгена Грицяка та Норильське повстання)

Хайнлайн: Чужак в стране чужой [Stranger in a Strange Land ru] (Социальная фантастика, Научная фантастика) 01 08
Понравилась идея сверхвозможностей, доступных практически каждому через изучение марсианского языка, как и сама концепция языка, в котором есть множество категорий, недоступных ни одному земноиу языку. Это что-то сродни "представить цвет, который лежит вне видимого спектра". Идея саморегулирующегося общества людей-богов, где малейшее злое намерение карается "обестеливанием" (не читал перевод, поэтому не знаю, как правильно перевести слово discorporation).
Размышления Джубаила над сутью религий, а особенно препарирование библии и христианства в духе Лео Таксиля.
Не понравилось обилие секса и пропаганда "свободной любви", сцен распития спиртного, слишком много разговоров об отношениях. Не ожидал такого от своего кумира детства Хайнлайна. Также, как по мне, в книге слишком много места занимают размышления Джубаила -- иногда такое впечатление, что вся книга -- лишь сцена для его философствований по любому поводу.
Обширная рецензия и краткий пересказ на украинском языке: http://goo.gl/O1GDy (в машинном переводе на русский: http://goo.gl/HEkFP )

Бердник: Вогняний вершник [Збірка] [uk] (Научная фантастика) 01 08
Відгук на повість "Вогняний вершник", яка озаглавлює цю збірку:
Віола, молодий вчений-астрофізик, являє собою чарівний синтез фізика та лірика. Прагнення до наукового пізнання у ній поєдналось із дитячою вірою в казку. Вона збагнула, що земна наука ще довго тупцюватиметься на місці, якщо буде ґрунтуватись на антропоцентризмі та закостенілій вірі у виключність земного життя. Вона не побоялась висміювання своїх сміливих гіпотез і, скориставшись нагодою, першою серед людей зробила стрибок до пост-людства та нового знання.
Слова: дитячий, по-дитячому зустрічаються майже на кожній другій сторінці цього невеликого оповідання. Вони використовуються як в позитивному значенні, позначаючи наївність та відкритість головної героїні, так і в поблажливо-негативному — для оцінки стану сучасного людства та його науки, таким чином автор не засуджує людство, а висловлює надію, що колись воно подорослішає.
Твір, незважаючи на невеликий об’єм, писався з 1967 по 1989 рік. І дуже тішить те, що автор таки дочекався того часу, коли в совєтській літературі впаде диктатура соцреалізму і йому не потрібно буде писати про КПСС, класову боротьбу та оспівувати комуністичний лад. Тому не бачимо у цьому оповіданні й згадки про комунізм та союз, хоч дія й відбувається в Україні, приблизно в той час, коли згідно лінії партії мало настати «світле майбутнє».
Дещо розчаровує повна відсутність опису процесу космічних польотів та будь-яких інших технічних деталей. Ось Віола злітає з космодрому, а ось одразу вона біля комети, наче до неї було летіти три хвилини. Технічній стороні питання автор зовсім не приділяє уваги. Згадуються лишень якісь атомні двигуни. Але з відсутністю описів футуристичної техніки доводиться миритись, тому що твір не про те. Олесь Бердник не тратить час та зусилля на фантазування про техніку майбутнього тільки для того, щоб його вигадки здавались смішними вже через 20 років. Бо навіть ті фантасти, які випередили свій час та передбачили якісь наукові відкриття чи технічні витвори, у чомусь іншому часто дуже сильно прогадують. Тут тобі штурмани зорельотів, які розраховують траекторії польоту на логарифмічних лінійках, і комп’ютери майбутнього, в яких носієм інформації є перфострічка, і фантазії про життя на Марсі, Венері та Меркурії... Тому автор завбачливо описує лише те, що ніколи не застаріє — людське прагнення до пізнання та саморозвитку, віру у незбагненне та бажання до нього доторкнутись.
Тут можна провести паралелі та водночас протиставити цей твір повісті Артура Кларка «2001: Космічна Одісея». Що в одному, що в іншому, герої летять крізь космос до загадкового об’єкту, і в кінці подорожі їх очікує прозріння, яке втім для решти людства загадки не розкриває. З іншого боку, Артур Кларк зосереджується більше саме на технічних деталях, і треба сказати, що йому майже точно вдалось не прогадати з прогнозами та не виглядати смішним у 2001 році. Олесь Бердник же заглиблюється у роздуми, переживання та мрії головної героїні, та ще й додає прекрасну історію кохання.
Більше читайте тут: http://goo.gl/2nVOQ

Климов: Песнь победителя [Крылья холопа] (Историческая проза) 14 07
Обвинения автора в шизофрении, и паранойе несправедливы в контексте этой, первой его книги. Я наслышан о Климове и его теориях, но прочитал пока только эту книгу, и не увидел в ней ничего о вырожденцах, заговорах и т.д. (если не считать послесловия, написанного позже).
Лично мне книга понравилась. В первую очередь, описанными типажами, которые подтвердили мое представление советских госслужащих и власть имущих. Также описание самой системы советской тоталитарной машины встретило мое представление о ней. Вот так встречая свои мысли в словах автора, я наверное теряю объективность, но кто может ёю похвастаться и не быть обвинённым в обратном? Конечно же читателям, ностальгирующим по совку, книга не понравится и они будут обвинять автора в измене Родине, лжи и всех смертных грехах. Но представьте на минутку, что он всё же не лжет, а честно излагает свое субъективное виденье окружающих обстоятельств. Конечно же, ворам и услужливым советским энтузиастам сложно представить лучшую среду для обитания, чем оккупированная Германия. Но если вы человек думающий, индивудуалистичный, разве не возникло бы у вас желание сбежать из этого цартсва абсурда?
Подробнее здесь: http://goo.gl/1c3vX (на украинском, пользуйтесь переводчиком Гугл)

X